Як з’явилося євро? Історія європейської валюти

Після різних спроб та інтенсивних дискусій, євро існує як готівкова валюта вже 26 років. Однак у зв’язку з подіями у світі та з загрозою з боку адміністрації Трампа стосовно введення 10-відсоткових мит на всі товари з ЄС, валютний союз розгубився, та не має консенсусу щодо основного напрямку економічної політики. Але євро залишається засобом платежу, яким користуються сотні мільйонів людей. Як з’явилася європейська валюта?

Передумови виникнення євро

«Європа буде створена через валюту, або вона не буде створена зовсім». Французький економіст Жак Рюефф написав цей вислів 1950 року. Його часто цитували, через те, що він є гарною відправною точкою для вивчення Європейського валютного союзу та історія євро.

У грудні 1978 року Європейська Рада вирішила створити Європейську валютну систему (ЄВС), щоб тісніше прив’язати європейські валюти одна до одної, та обмежити коливання обмінних курсів. Протягом десяти років ЄВС досягла більшої стабільності між валютами. Обмінні курси повинні були слідувати за європейською валютною одиницею (ЕКЮ) з максимальним відхиленням у 2,25 відсотка.

Економічний та валютний союз (ЕВС), з метою тісної координації економічної політики країн-членів, вже був однією з центральних вимог Єдиного європейського акта (ЄЄА) 1987 року. В ньому було погоджено завершення формування єдиного європейського ринку. Метою ЕВС було, зокрема, доповнити Єдиний європейський ринок спільною валютою з високим рівнем цінової стабільності. На саміті ЄС 1988 року в Ганновері, було створено робочу групу під керівництвом тодішнього голови Комісії Жака Делора, завданням якої було вивчити та запропонувати конкретні кроки на шляху до економічного та валютного союзу. План Делора передбачав завершення створення ЄВС у три послідовні етапи.

Перші кроки до спільної валюти

Маастрихтський договір про Європейський Союз у грудні 1991 року, офіційно закріпив триетапний план та створив інституційні рамки для європейського валютного союзу. Так звані критерії конвергенції визначили умови для запровадження євро в країнах. Згідно з цими критеріями, річний дефіцит бюджету країни не міг перевищувати трьох відсотків, а загальний державний борг не міг перевищувати 60 відсотків валового внутрішнього продукту. Перехід до другого етапу економічного і валютного союзу був визначений на 1994 рік, а перехід до третього етапу — на період між 1996 роком та 1 січня 1999 року.

Формально Маастрихтський договір та Пакт про стабільність і зростання, встановили суворі правила вступу до валютного союзу. Маастрихтські вимоги мали пройти своє перше реальне випробування, коли справа дійшла до визначення того, хто мав приєднатися з самого початку, тобто з 1 січня 1999 року. З 15 країн ЄС на той час, дванадцять виявили зацікавленість в участі. Лише Данія, Великобританія та Швеція добровільно залишилися осторонь. Зрештою, валютний союз розпочав свою роботу з великою групою країн-членів, а саме з одинадцятьма з дванадцяти зацікавлених сторін (Греція спочатку не була включена до складу союзу).

Введення євро в обіг

У грудні 1995 року Європейська Рада в Мадриді охрестила нову валюту «євро», за пропозицією німецької делегації на чолі з федеральним міністром фінансів Тео Вайгелем. Був встановлений перехідний період між її введенням в обіг на фінансових ринках як безготівкових грошей (1999 р.) і як готівки (2002 р.). Європейська рада в Амстердамі в червні 1997 року ухвалила «Пакт стабільності та зростання», який мав на меті забезпечити бюджетну дисципліну країн-членів ЄВС та стабільність євро.

31 грудня 1998 року обмінні курси між євро в Європі та окремими валютами країн-членів були встановлені, а 1 січня 1999 року став днем, коли ввели євро — законну розрахункову валюту. Водночас сталася безпрецедентна подія у світі фінансів — Європейський центральний банк (ЄЦБ), перебрав на себе відповідальність за європейську грошово-кредитну політику, яка раніше належала до компетенції всіх національних центральних банків. Це був перший випадок в європейській історії, коли суверенні держави передали свій суверенітет у сфері монетарної політики новоствореній наднаціональній інституції.

Розширення зони євро після 2002 року

Коли з’явилась валюта євро, з 1 січня 2002 року було надруковано 14 мільярдів банкнот, на суму 633 мільярди євро та викарбувано 52 мільярди монет з 250 000 тонн металу. Роздрібні торговці та банки вже отримали нову валюту у вересні 2001 року. З 17 грудня 2001 року в касах банків продавалися так звані «стартові набори». Наприклад, за 20 марок у Німеччині люди отримували 10,23 євро монетами. Тобто, 1 євро був еквівалентний 1,95 німецьких марок.

Це було нонсенсом, так як євро було введено в обіг як готівку аж у 12 країнах. Цим було утворено єврозону — зону єдиної валюти. Туди увійшли: Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія та Франція. Завдяки хорошій підготовці, запровадження пройшло гладко, і нова валюта була прийнята населенням без особливого несприйняття чи опору. Однак, незважаючи на політичні запевнення у протилежному, відбулося зростання цін, особливо в Німеччині та Австрії. Тому в народній мові євро швидко став відомий як «тейро» – «дорогий».

З 1999 року до кінця 2007 року, до початку глобальної економічної та фінансової кризи, більшість членів єврозони значно скоротили свій борг. У перші десять років свого існування євро мав беззаперечний успіх, був стабільним всередині країни з низьким рівнем інфляції та зовні по відношенню до інших світових валют. Словенія приєдналася до єврозони у 2007 році, через рік до неї приєдналися Мальта та Кіпр, а у 2011 році — Словаччина та Естонія. Кризу суверенного боргу, що вибухнула в травні 2011 року в деяких країнах єврозони, часто називають «кризою євро», хоча євро не перебуває у валютній кризі. Стало зрозуміло, що Європейський пакт стабільності та зростання в його попередньому вигляді не може запобігти нераціональній бюджетній політиці окремих країн.

Зараз в єврозоні налічується 20 країн із 27 держав-членів ЄС:

• Австрія
• Бельгія
• Кіпр
• Естонія
• Фінляндія
• Франція
• Німеччина
• Греція
• Ірландія
• Італія
• Латвія
• Литва
• Люксембург
• Мальта
• Нідерланди
• Португалія
• Словаччина
• Словенія
• Іспанія
• Хорватія (увійшла до єврозони з 1 січня 2023 року)

Чому деякі країни ЄС досі не перейшли на євро?

Болгарія, Чехія, Данія, Угорщина, Польща, Румунія та Швеція, поки що використовують свої валюти, та не входять до єврозони. Чому? Уяви собі країну, яка століттями користувалася власною валютою. Вона присутня у гаманцях її громадян, фігурує у національних піснях, друкується на банкнотах із портретами історичних постатей. Вона — символ незалежності, фінансової ідентичності, своєрідний економічний прапор. І ось, одного дня цю валюту пропонують замінити. Замість звичних монет та купюр — нова, спільна для кількох десятків інших держав. І хоча євро здається логічним вибором, далеко не всі країни Європейського Союзу готові попрощатися зі своїми грошима.

Справа не лише у ностальгії чи патріотизмі. Держави, що зволікають із переходом на євро, керуються насамперед прагматичними розрахунками. Для деяких це означає втрату контролю над власною монетарною політикою. Адже, прийнявши євро, країна більше не зможе самостійно встановлювати облікову ставку або регулювати обіг валюти — усім керуватиме Європейський центральний банк у Франкфурті. А що, якщо економіка потребує іншого курсу, ніж у сусідніх країнах? Що, якщо криза в одній із членів єврозони боляче вдарить по всіх інших?

Ще один фактор — страх перед цінами. Багато європейців пам’ятають, як після запровадження євро у їхніх сусідів різко подорожчали товари та послуги. Люди переживають, що їхні зарплати не встигнуть адаптуватися під нову валюту, а місцевий бізнес втратить конкурентоспроможність. Особливо це хвилює країни, де рівень життя суттєво відрізняється від, скажімо, Німеччини чи Франції.

І, звісно, є ті, хто просто не поспішає. Деякі держави відкладають перехід на євро, хоча формально зобов’язані це зробити. Вони стежать, як розвивається ситуація в інших, оцінюють плюси та ризики, зважують кожен крок. Дехто, як-от Данія, ще на старті домовився про особливий статус і отримав право взагалі не приєднуватися до єврозони. Інші, як Швеція чи Польща, відкрито зволікають, не запроваджуючи реформ, необхідних для переходу.

У підсумку, питання не лише в економіці чи політиці, а й у психології. Гроші — це більше, ніж просто банкноти. Вони втілюють довіру, стабільність і навіть національну гордість. Тож поки одні країни бачать у євро можливість для зростання, інші вагаються, бо не хочуть відпускати те, що вважали своїм протягом багатьох поколінь.

Цікаві історичні факти про валюту Євро

Валюта Європейського Союзу – це символ об’єднаної Європи, амбіційний проєкт, який пройшов довгий шлях від ідеї до реальності. Зараз важко уявити, що були часи, коли кожна країна мала свою грошову одиницю, а мандрівники носили з собою товсті гаманці з франками, марками, лірами, песетами та іншими купюрами. Проте історія євро сповнена несподіваних поворотів, курйозів і навіть політичних інтриг.

Як ми розповіли вище, задуматися про спільну валюту Європа почала ще після Другої світової війни. Континент, виснажений конфліктами, шукав шляхи для об’єднання, та фінансова стабільність стала одним із ключових пунктів. Але шлях до євро був довгим. Перші спроби створити єдину валютну систему з’явилися у 70-х, але через економічні кризи вони швидко зазнавали краху. Лише у 1992 році країни підписали Маастрихтський договір, який офіційно закріпив план переходу на спільну валюту.

• Цікаво, що назва «євро» не була єдиним варіантом. На етапі розробки пропонували назви «екю» (на честь старовинної французької монети), «європейська одиниця» та навіть «флорин». Але зрештою обрали коротке й зрозуміле «євро», яке легко вимовляється майже всіма мовами континенту.

• Уперше євро з’явилося не у вигляді банкнот чи монет, а як віртуальна валюта. 1 січня 1999 року банки й фінансові установи почали використовувати його для розрахунків, але у звичайних магазинах люди ще три роки розплачувалися своїми національними грошима. Лише 1 січня 2002 року паперові євро та металеві монети потрапили до рук пересічних європейців.

• Перехід на нову валюту відбувався не без труднощів. Одним із найцікавіших моментів став феномен «психологічної інфляції». У деяких країнах люди почали скаржитися, що ціни стрімко зросли. Насправді у багатьох випадках подорожчання було мінімальним, але через зміну одиниці виміру створювалося враження, що все стало значно дорожчим. Особливо це відчули в Італії, де старі ціни в лірах звучали вражаюче великими числами, а нові, навіть якщо були еквівалентними, здавалися завищеними.

• Дизайн євро теж має свої особливості. Банкноти прикрашені зображеннями мостів, арок і вікон, що символізують єдність та зв’язок між країнами. Але ці архітектурні елементи – не реальні пам’ятки, а вигадані. Художник Роберт Калина створив їх спеціально, щоб жодна країна не отримала перевагу у відображенні своєї спадщини. Щоправда, пізніше в Нідерландах вирішили втілити малюнки в життя та звели копії «євро-мостів» у реальному світі.

• Євро неодноразово опинялося в центрі політичних дискусій. Наприклад, Велика Британія, попри те що була членом ЄС, так і не перейшла на спільну валюту, зберігши фунт стерлінгів. Коли у 2012 році Греція опинилася на межі фінансового краху, існувала реальна загроза виходу країни з єврозони, що могло створити ефект доміно для інших держав. Урешті-решт, євро вистояло, але ця криза назавжди залишила слід в історії валюти.

Сьогодні євро – одна з найвпливовіших валют світу, нарівні з доларом США. Воно пройшло непростий шлях від ідеї до символу європейської єдності, і його історія продовжує писатися щодня.

Висновок

Євро — це не просто гроші, а відображення змін, які пережила Європа за останні десятиліття. Воно народилося з прагнення до єдності, пройшло через економічні експерименти, політичні суперечки та навіть скепсис багатьох країн. Але, попри всі сумніви й труднощі, ця валюта стала символом стабільності для мільйонів людей.

Воно зручно для бізнесу, полегшує подорожі, об’єднує різні культури під спільним знаменником. Водночас історія євро нагадує, що фінанси — це не лише цифри, а й емоції, традиції, відчуття національної ідентичності. Його шлях ще не завершений: попереду можливе розширення, економічні виклики й нові політичні рішення. Але одне вже зараз очевидно — євро стало невід’ємною частиною сучасної Європи, і його поява назавжди змінила фінансову карту світу.