Собівартість — ціна товара, послуги, продукції виробника без торгової націнки. Тобто це вартість виробничої одиниці, яку компанія витрачає на виробництво продукції без свого прибутку. Для визначення цього показника потрібно розділити всі витрати на кількість вироблених товарів або наданих послуг.
Чому собівартість така важлива?
Щоб бізнес працював правильно, потрібно точно знати, скільки коштує виготовлення одиниці товару. Це дає змогу визначити точку, коли підприємство починає заробляти, а не тратити гроші.
Визначення та контроль собівартості допомагає заздалегідь врахувати всі можливі зміни на ринку і краще планувати витрати. В контексті стратегічно планування контроль за собівартістю допомагає:
- Ефективно оптимізувати витрати і підвищити рентабельність.
- Проводити моніторинг обсягів виробництва, зважаючи на попит і ситуацію на ринку.
- Збільшити фінансові надходження і оцінити загальну ефективність бізнесу.
Планування і розрахунок собівартості дозволяють не тільки зрозуміти фінансові межі, в яких компанія може функціонувати без збитків, але й гнучко реагувати на зміни ринкових умов, підвищуючи конкурентоспроможність і стабільність підприємства.
Види собівартості
Для стратегічного планування і контролю окремих напрямків комерції, собівартість поділяють на кілька видів:
- Цехова. Сумарний показник всіх витрат цехів виробника. Вона включає лише прямі витрати, що безпосередньо пов’язані з процесом виробництва. До таких затрат належать вартість компонентів, сировини, матеріалів і інші прямі витрати. Цехова собівартість доповнює повну собівартості і використовується для внутрішнього аналізу і контролю витрат.
- Виробнича. Включає всі витрати на виготовлення товару. Розраховується шляхом додавання до цехової собівартості затрат на адміністративне управління. Окрім матеріалів, прямих витрат на працю і виробничих затрат, сюди входять непрямі розходи: ллогістика, оренда, утримання персоналу.
- Повна. Це сума всіх витрат на виробництво і реалізацію товарів. Визначається шляхом додавання виробничої собівартості до витрат на реалізацію. Цей показник дозволяє оцінити загальну величину витрат на виготовлення і продаж продукції.
Також собівартість поділяють в залежності від моменту розрахунку:
- Планова. Визначається завчасно, з урахуванням конкретного тимчасового періоду. При її розрахунку використовують середні показники, що дає змогу скласти прогноз планованих витрат. Цей розрахунок допомагає у контролі витрат і формуванні бюджету, що сприяє прийняттю ефективних управлінських рішень.
- Фактична. Базується на реальних даних про витрати. Вона дозволяє оцінити реальні витрати і порівняти їх з плановими для визначення ефективності роботи.
- Нормативна. Використовується в організаціях, що використовують нормативний метод аудиту. Розраховується на основі визначених норм витрат матеріальних і трудових ресурсів. Цей показник служить для порівняння фактичних витрат із плановими і подальшого аналізу відхилень.
Розрахунок різних видів собівартості дозволяє компанії детальніше аналізувати свої витрати, приймати обґрунтовані і ефективні рішення, а також оптимізувати бізнес-процеси.
Способи розрахунку собівартості
Для цього використовуються:
- Пофакторний метод. Дозволяє оцінити вплив технічних і економічних факторів на витрати за поточний рік у порівнянні з минулим.
- Сметний метод. Суть полягає в порівнянні планових показників з фактичними результатами, згідно зі сметами.
- Метод калькуляції. Він дозволяє визначити витрати на виробництво одиниці продукції, порівнюючи аналогічні об’єкти калькуляції.
- Нормативний метод. За допомогою нього оцінюється ефективність виробництва і реалізації продукції на основі нормативів.
Розрахунок собівартості є складним і детальним процесом, що потребує врахування безлічі факторів і може займати значний час.
Приклади розрахунку собівартості
Після теоретичної частини розглянемо практичні приклади. Почнемо з простого випадку, поступово ускладнюючи його.
Приклад 1. Одноменклатурне виробництво, фактичні витрати
Фірма «Ріелт» виготовляє стільці одного виду. Запаси незавершеного виробництва (НЗП) не формуються, а готова продукція враховується за фактичною собівартістю. Витрати на виробництво 1 000 одиниць продукції у березні представлені в таблиці.
Оскільки це одноменклатурне виробництво, виділення непрямих витрат немає сенсу. Всі витрати прості – їх просто підсумовують і ділять на 1 000 штук.
| Показник | Сума, тис. грн. |
| Матеріальні витрати | 500 |
| Зарплата | 300 |
| Відрахування з зарплати | 92,7 |
| Амортизація | 15 |
| Інші операційні витрати | 43 |
| Разом | 950 700 |
Собівартість одного стільця:
950 700 ÷ 1 000 = 950,7 грн.
Приклад 2. Багатоменклатурне виробництво, фактичні витрати
Припустимо, що компанія «Лакмус» виробляє два види стільців: «А» і «В». У березні випущено 700 і 800 одиниць відповідно. Базою для розподілу непрямих витрат є основна зарплата працівників. Ось початкові дані для обчислень:
| Показник | Стул «А» | Стул «В» | Сума витрат на обидва види стільців |
| Прямі витрати | 692,7 | 1 058,15 | 1 750,85 |
| Додаткові витрати | 78,08 | 136,64 | 214,72 |
| Собівартість одиниці, грн | 1 101,11 | 1 493,49 |
Для обчислення собівартості одного стільця «А» та «В» враховують не лише прямі витрати, але й пропорційно розподілені косвенні витрати. Формула виглядає так:
1 101,11 = (692,7 + 78,08) ÷ 700 × 1 000
1 493,49 = (1 058,15 + 136,64) ÷ 800 × 1 000
Приклад 3. Багатономенклатурне виробництво, нормативні витрати
Для практичних цілей використовуються нормативи собівартості виробів, зокрема для стільців видів «А» і «В» вони становлять: 1 050 грн. та 1 470 грн. відповідно.
Протягом місяця ці стільці реалізуються за нормативними цінами. Наприкінці місяця порівнюються фактичні витрати з нормативними. Різниця у собівартості для кожного виду стільців виглядатиме так:
- Для стільця А: 1 050 – 1 101,11 = -51,11 (перевищення витрат).
- Для стільця В: 1 470 – 1 493,49 = -23,49 (перевищення витрат).
Наприкінці періоду ці відхилення відносяться до витрат на збільшення собівартості реалізації.
Приклад 4. Багатономенклатурне виробництво тривалого циклу
У компанії «Фенікс» виготовляють меблі за індивідуальними замовленнями. У березні на виробництві перебуває три шафи. Два з них початі в минулому місяці і будуть завершені до кінця березня, а один — має готовність 80%. Витрати на незавершене виробництво оцінюються по фактичним витратам. Базою для розподілу косвених витрат знову є основна зарплата.
| Показник | Шафа «А» | Шафа «В» | Шафа «С» | Сума витрат за березень |
| Прямі витрати | 70 | 90 | 140 | 300 |
| Косвені витрати | 56,85 | 26,86 | 115,73 | 199,44 |
| Собівартість одиниці | 76,25 | 91,48 | 140 |
Собівартість кожної шафи визначається, враховуючи як прямі витрати, так і розподілені косвені витрати. Особливістю тут є розрахунок витрат для шафи «С», яка ще не завершена, тому її собівартість буде оцінена відповідно до її готовності.
Розрахунок собівартості продукції на підприємствах – це складний і варіативний процес. Як показали приклади, обчислення залежить від системи розподілу витрат (фактичні чи нормативні), специфіки виробництва (одно- чи багатономенклатурне) і наявності незавершеного виробництва. Вибір підходу до розподілу має значення для коректного обліку собівартості. У реальній практиці зміни в системі обліку зазвичай вносяться на початку нового календарного року, що дає змогу адаптувати облік до змін в економічних умовах або стратегії.
Як знизити собівартість продукції на підприємстві?
Конкурентна перевага завжди буде на стороні виробників, чиї витрати на виробництво продукції менші, ніж у конкурентів. Навпаки, виробники з високими витратами зустрічають труднощі у збуті продукції і забезпеченні фінансової стабільності, оскільки їхня мінімальна націнка не дозволяє покривати затрати.
Збільшення обсягів виробництва
Збільшення виробничих потужностей є найбільш очевидним і ефективним способом зниження собівартості. Це обумовлено тим, що витрати можна умовно поділити на змінні і постійні. Змінні прямо залежать від обсягу виробництва: якщо обсяг зростає, збільшуються й витрати, і навпаки. Типовими змінними витратами є споживання сировини, оплата праці робітників, енергозатрати на роботу обладнання.
Постійні витрати залишаються стабільними, незважаючи на зміну обсягів продукції. До таких витрат належать амортизація обладнання, витрати на ремонт і обслуговування виробничих приміщень.
Підвищення продуктивності праці
Збільшення ефективності працівників значно впливає на зниження собівартості. Удосконалення технологічних процесів дозволяє отримати більше з тієї ж кількості ресурсів.
Оптимізація операційних витрат
Основний ефект досягається завдяки мінімізації прямих витрат на енергоресурси, оплату праці працівників і утримання виробничого обладнання. Це знижує витрати без скорочення обсягів виробництва.
Зниження закупівельних цін на сировину
Сировина і матеріали зазвичай займають значну частину витрат підприємств (від 50 до 80%). Щоб зменшити витрати, компанія може знижувати ціни закупівлі через переговори з постачальниками, використання знижок і бонусних програм, а також співпрацю з іншими компаніями для кооперації закупок.
Зменшення технологічних втрат і виробничих дефектів
Технологічні втрати – це невідновлювані відходи сировини, що виникають під час виробництва або налаштування обладнання. Виробничий брак може бути наслідком недостатньої кваліфікації персоналу або використання неякісних матеріалів.
Оптимізація виробничих процесів
Цей метод потребує глибшого аналізу і вимагає більшої кількості зусиль, ніж інші підходи. Проте вдосконалення процесів здатне значно знизити собівартість і заодно покращити інші показники ефективності.
Поради щодо стратегічного зниження собівартості
Зниження собівартості є важливим напрямом для кожного підприємства, оскільки це дає змогу не тільки підвищити рентабельність, а й зміцнити конкурентоспроможність на ринку. Для досягнення цієї мети необхідно впроваджувати кілька ключових стратегій:
1. Раціональне використання матеріальних ресурсів:
- При закупівлі сировини важливо орієнтуватися на її якість.
- Це дозволяє уникнути додаткових витрат через брак або непотрібні витрати в процесі виробництва.
2. Вибір постачальників і транспорту:
- Вартість сировини включає не лише її ціну, а й витрати на транспортування.
- Вибір постачальника, відстань до нього і вид транспорту впливають на фінальну собівартість.
Компанії повинні:
- Ретельно вибирати постачальників сировини і матеріалів,
- Працювати з транспортними операторами, що пропонують вигідні умови доставки.
3. Зниження транспортно-заготівельних витрат:
- Заключення угод з постачальниками, які забезпечують доставку до складу покупця.
- Планування внутрішньоціхових переміщень для запобігання безглуздим транспортуванням.
4. Зменшення втрат від браку:
Найбільші неекономічні витрати пов’язані з браком.
Важливо:
- Вивчити причини його виникнення,
- Розробити стратегії для мінімізації втрат.
5. Оптимізація використання виробничих відходів:
- Використання відходів дозволяє знижувати витрати.
6. Збільшення обсягів виробництва:
- Збільшення обсягів продукції може знизити її собівартість.
Однак масштабне виробництво однотипної продукції може бути недоцільним через насичення ринку і зміни споживчих переваг.
7. Оновлення асортименту:
- Оновлення товарного асортименту потребує значних витрат на перепланування цехів і зміну технологічних процесів.
Це може призвести до тимчасового збільшення собівартості на період адаптації до нової продукції але в довгостроковій перспективі підвищує рентабельність виробництва.
8. Модернізація виробництва:
- Для мінімізації додаткових витрат важливо здійснювати аналітику і планувати зниження собівартості під час оновлення виробничого обладнання.
- Спільна робота відділів і підрозділів підприємства має забезпечити максимальний ефект.
Зниження собівартості є багатогранною стратегією, яка включає в себе постійний аналіз ринку, удосконалення технологій, автоматизацію виробничих процесів і оновлення асортименту. Тільки за таких умов можна значно знизити витрати, підвищити конкурентоспроможність і забезпечити стійкий розвиток підприємства.
